• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Бібліотека

Усний журнал "Історія створення книги"

І сторінка. Як книжка прийшла до людей

У стародавні часи на Землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Але потреба записувати, передавати якісь відомості, досвід, знання виникла у людей дуже давно. Тож «сторінками» найдавніших книжок ставали камені, стіни печер, сокири, вояцькі щити. Писали на всьому. Бо ж не було тоді ані паперу, ані пер чи олівців, не знали люди і літер – їх замінювали малюнками. Згодом люди винайшли перші абетки, додумалися писати на глиняних табличках, які потім сушили й випалювали на вогні. Та хіба на таких сторінках-цеглинах багато напишеш? До того ж ці книжки були важкі та незугарні. Коли, скажімо, якийсь учений збирався в дорогу і брав з собою дві-три таких книги, йому потрібен був віз.

З часом люди навчилися робити зручні й легкі книжки з тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили в Малій Азії в стародавньому місті Пергамі в ІІ столітті до н.е. Через це папір із шкіри й назвали пергаментом. Але ці книжки були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібні були шкіри з цілої череди телят. Отож люди шукали, з чого робити книги, щоб вони були дешеві й простіші. І знайшли.

ІІ сторінка. Винайдення папірусу

У далекій Африці на берегах повноводних річок простягнулися нескінченні зарості болотяної рослини – папірусу. Той папірус люди використовували на будівництві. Якось один чоловік лагодив хату. Розрізав стеблину папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на осонні. Через деякий час він спостеріг, що волокна перетворилися на сухі вузенькі стрічки.

Ще більше здивувався чоловік, побачивши, що стрічки добре вбирають с фарбу. Значить на папірусі можна писати!

Відтоді з’явилися книжки, а краще сказати – сувої з папірусу. Писати на сухих стеблах папірусу було зручно, але через кілька років «такі книги» ламалися і розсипалися.

Невблаганний час доніс до наших днів не так уже й багато стародавніх книжок і свідчень того, як жила книга на території нашої країни.

І все ж з певністю можна сказати, що книжка ще за часів Київської Русі була у великій пошані. Так, в одній давній книзі читаємо: «Ум без книг, як птиця без крил. Як і вона злетіти не може, так і ум не домислиться досконалого розуму без книг».

ІІІ сторінка. Бібліотека Ярослава Мудрого

Відомий з історії київський князь Володимир Святославович (більше 1000 років тому) відкривав школи, спеціальні майстерні, де переписували, розмножували книги. А в часи Ярослава Мудрого у Києві при Софійському соборі засновується перша у Київській Русі бібліотека. Сиділи переписувачі в соборі, переписували книги, перекладали з інших мов. Потім із Києва книги потрапляли до інших міст. Варто нагадати, що коштували тоді книги дуже дорого, адже виготовлялися вони з пергаменту. А ще палітурка! Її оздоблювали коштовним камінням, золотом і сріблом. Тому й не дивно, що до полиці книгу частенько прикріплювали ланцюгом.

З «Повісті минулих літ» - нашого славного літопису – ми дізнаємося про таке:

«Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали книг вони велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу…

Велика-бо користь від навчання книжкою. Книги – мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це – джерело мудрості, в книгах – бездонна глибина, ми ними втішаємося в печалі, вони – узда для тіла й душі, в книгах – світило мудрості… І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі».

Жаль, ой як жаль, що книги з бібліотеки Ярослава Мудрого не дійшли до нас. Після захоплення Києва ханом Батиєм у 1240 році доля їх невідома. Є припущення про те, що кияни надійно заховали від ворогів цей безцінний скарб. Де саме? Поки що невідомо. Може комусь поталанить знайти книгозбірню, свідчення віків про давню культуру наших предків. Про бібліотеку, засновану в далекому ХІ столітті, нам нагадує пам’ятний знак, встановлений на території заповідника «Софійський музей». На камені зображено Ярослава з книжкою в руках і викарбувано рядки з літопису: «Року 6545(1037) Ярослав цей, син Володимира, засіяв книжними словами серця вірних людей. Велика ж бо користь людині від учення книжного».

Є чимало свідчень того. Що й за часів ханської навали люди тягнулися до знань, до грамоти, до книги. Про це говорять численні новгородські грамоти на бересті, написи на стінах будівель, різних споруд, прясельцях, горщиках, на багатьох інших предметах домашнього вжитку.

ІV сторінка. Перші майстри-друкарі

Згадуймо про давніх переписувачів книг з пошаною. Не було паперу, не було верстатів для друкування. Кожен знає, як важко писати без перерви бодай годину. А для того, щоб виготовити одну копію рукописної книги, необхідно було працювати не один день і не один місяць. Тому переписувачі й раділи, закінчивши роботу. І частенько залишали на згадку таку приписку: «Як зрадіє заєць, вирвавшись із тенет, а птах – із клітки, а боржник – од лихваря, а холоп – от господаря, так само радіє переписувач, закінчивши книгу, дописавши останню сторінку».

І от прийшла пора славним, вікопомним подіям. У ХІІІ столітті в Європі навчилися виготовляти папір, схожий на той, яким ми користуємось і сьогодні. В середині ХV століття в Німеччині запрацював перший у Європі друкарський верстат майстра Йоганна Гутенберга. Літери для друку виготовлялися з металу. З літер складалися слова, цілі рядки, сторінки. І такі металеві літери слугували довго. До того ж верстат Гутенберга був механізований, що дуже прискорювало друкування книжок.

Відтоді друкарні з’являються в різних містах і країнах. Відомий білоруський просвітитель і перекладач Франциск Скорина організовує друкування книжок у Празі та Вільнюсі. 19 квітня 1563 року чудові майстри Іван Федоров і Петро Мстиславець у Москві почали складання першої датованої російської друкованої книги – «Апостола». Тепер уже не писець виводив від руки, а майстер-друкар складав літеру до літери, рядок до рядка. Потім металеві рядки складав – верстав – у сторінку і вставляв до спеціальної рамки. Помічник Федорова, Мстиславець, ніс рамку з рядками майбутньої книги до друкарського верстата. Змастивши чорною фарбою шрифт тексту, він клав на нього аркуш чистого паперу і міцно притискав його пресом. Сторінку віддруковано!

Згодом І. Федоров переїздить до Львова, де продовжує свою благородну справу. За своє життя І. Федоров видрукував лише кілька книжок (серед яких є і перший слов’янський «Буквар»), але його робота й досі з вдячністю згадується усіма. Сам Федоров любив говорити: «Маю я замість плуга знаряддя для майстерності рук своїх, замість житніх зерен повинен я духовне насіння розсівати по світі і всім роздавати належну їм духовну поживу». Недарма на могилі першодрукаря у Львові викарбувано напис: «Друкар книг, перед тим небачених»

Ми перегорнули перед вами лише кілька сторінок з історії появи книг, без яких неможлива розмова про неї. Ясна річ, що розповідь наша неповна.

Завітайте до нашої бібліотеки!

Коментарi